#ДеньВишиванки

Країна сонячних мрій (основний рівень III рік навчання)

Вихованці гуртка сучасного танцю "Тріумф"

основного рівня III року навчання

Країна сонячних мрій

1. Тарица Ірина 
2. Тарица Олександра
3. Топольницька Надія
4. Ткачук Марія
5. Ткачук Анастасія
6. Лучик Надія
7. Щукіна Анастасія
8. Бежан Надія
9. Окіпняк Вікторія
10. Зінзюк Богдан
11. Мельничук Валерія 
12. Рябой Юлія
13. Кухтей Марія
14. Попель Вікторія

Країна сонячних мрій (початковий рівень II рік навчання)

Вихованці гуртка сучасного танцю "Тріумф"

початкового рівня II року навчання

Країна сонячних мрій

1. Авакаріца Дарина
2. Волощук Тетяна
3. Юрченко Анастасія
4. Ковалець Софія
5. Любківська Ксенія
6. Назарова Вікторія
7. Демчук Аріна
8. Солован Марія
9. Дьякону Ольга
10. Алекберова Айсель

ЧОЦЕВ "Юність Буковини" Гурток сучасного танцю "Тріумф" Виховний з...

Ірландський народний танець (завдання для основного рівня навчання)

Ірландські танці — група традиційних танців, що сформувалися в Ірландії у XVIII-XX століттях і стали дуже популярними у всьому світі після постановки 1994 року танцювального шоу Riverdance, а також низки ірландських танцювальних шоу, що були після нього. Поділяються на^[1]:

• Ірландські сольні танці^[en] (англ. Irish Stepdance). Їх особливістю є швидкі й чіткі рухи ногами, а корпус і руки при цьому залишаються нерухомими. Ірландські сольні танці були створені ірландськими майстрами танцю в XVIII-XIX століттях і досить жорстко стандартизовані Комісією з ірландських танців^[ru] на початку XX століття в Ірландії в результаті діяльності Гельської ліги, що згодом дозволило створити численну школу майстрів, здатних виконувати досить складну танцювальну техніку. Саме на цій техніці ґрунтується видовищність Riverdance і подібних шоу.
• Ірландські кейлі^[en] (ірл. céilí) — парні і групові танці, що базуються на стандартних кроках ірландських сольних танців. Схеми кейлі також формалізувала Комісія з ірландських танців^[ru][1].
• Постановочні фігурні танці (англ. Choreographed Figure Dances) ґрунтуються на стандартних сольних ірландських танцях і фігурах кейлі, але орієнтовані на масовий виступ відразу багатьох танцюристів у рамках постановочних шоу, у зв'язку з чим допускають різні відступи від стандартів з метою підвищення видовищності. В результаті розвитку саме цього напряму були створені Riverdance й інші не менш відомі ірландські танцювальні шоу^[1].
• Сет-танці^[en] (англ. Set Dancing) - парні ірландські соціальні танці. На відміну від кейлі базуються на відносно простих кроках французьких кадрилей^[1].
• Шан-нос (ірл. sean-nós) - особливий стиль виконання традиційних ірландських пісень і танців, якого не торкнулась діяльність майстрів танцю і Гельської ліги. Зберігся в ірландському регіоні Коннемара^[2].

Всі види ірландських танців виконують винятково під традиційні ірландські танцювальні мелодії^[en]: ріли, джиги та горнпайпи.

Різновиди ірландських танців залежно від мелодії та музичного розміру

Джига (jig)[ред. | ред. код]

Старовинна мелодія кельтського походження. Залежно від музичного розміру мелодії, під яку виконують танець, виділяють лайт(дабл)-джигу, сліп-джигу, сингл-джигу і требл-джигу. Звичайний музичний розмір цих видів джиги становить 6/8. Зовсім окремо стоїть сліп-джига, яку виконують з особливим розміром 9/8 і винятково в м'якому взутті.

Ріл (reel)[ред. | ред. код]

Виник приблизно в другій половині XVIII століття в Шотландії. Звичайний музичний розмір ріла 4/4. Його танцюють у м'якому взутті - ізі-ріл і твердому - тоді це требл-ріл. Чоловічий "м'який" ріл виконують у спеціальних черевиках - з каблуком, але без набійок на носку (англ. reel shoes)^[1].

Горнпайп (hornpipe)[ред. | ред. код]

Дослідники впевнені, що горнпайп виник з Англії єлизаветинських часів, у якій його виконували як сценічне дійство. В Ірландії його танцюють зовсім інакше і від середини вісімнадцятого століття виконують під музику 2/4 або 4/4. Виконують у твердому взутті^[1].

Історія[ред. | ред. код]

Перші відомості про ірландські танці припадають на XI ст. Це дані про танцювальні гуляння ірландських селян, які мають назву feis, (вимовляється «феш»), однак описи самих танців вперше з'явилися в середині XVI ст. і були досить довгими та незрозумілими. Не цілком зрозуміло, які з танців, описаних тоді, були власне ірландськими, а які з'явилися в Ірландії під впливом французьких і шотландських танців^[ru]. Однак для всіх стародавніх ірландських танців були характерні швидкий темп і приставні кроки.

У період англійської колонізації Ірландії метрополія безперервно переслідувала всі прояви ірландської культури. «Каральні закони», які англійці ввели в середині XVII ст., забороняли навчання ірландців чого завгодно, зокрема музики і танців^[3]. Тому впродовж понад 150-ти років ірландських танців навчали таємно. Танцювальна культура існувала у вигляді таємних занять, які проводили в селах мандрівні вчителі танців, (так звані «майстри танців») і у вигляді великих сільських гулянок, на яких люди танцювали в групах, часто під керівництвом тих самих майстрів. Деякі з танцювальних майстрів наприкінці XVIII ст. почали створювати перші танцювальні школи, з яких найвідомішими були школи на Півдні (в провінції Мюнстер) в графствах Керрі, Корк і Лімерик^[2]. Існували знамениті школи і в інших містах. Кожен майстер міг придумувати свої рухи (стрибки, підскоки, повороти). Різні школи відрізнялися набором рухів, використовуваних в танцях.

На початку XX століття в процесі «гельського відродження» спеціальний підрозділ Гельської ліги (який згодом виділився в окрему організацію - комісію з ірландських танців) зайнявся дослідженням і стандартизацією традиційних ірландських танців з метою їх подальшої популяризації серед ірландського населення (Ліга навмисно ігнорувала танці, у яких були сильно помітні іноземні корені - так, наприклад, були проігноровані досить популярні в Ірландії сетові танці). За основу Ліга прийняла південну («мюнстерську») танцювальну традицію, як найбільш яскраво виражену в технічному сенсі^[2]. У процесі діяльності Ліги стандартизовано:

• Ірландські сольні танці (як виконувані під традиційні мелодії, так і особливі танцювальні сети)
• групові кейлі.

Відтоді в усьому світі існує величезна система танцювальних шкіл, що викладають ці стандартизовані («сучасні») ірландські танці, а також система змагань, що дозволяє безперервно зростати майбутнім майстрам.

Низка діячів ірландської культури визнали неправильним виділення «мюнстерської» школи і зневагу до інших напрямів ірландського танцювального мистецтва^[4].

Сольні танці, виконувані в інших техніках, названо «шан-нос» (ірл. sean-nós, «старий шлях»)^[2] Станом на 2016 рік серед них виділяють два напрями: танці, що збереглися в ірландському регіоні Коннемара і ті, що збереглися в ірландських емігрантів у Північній Америці.

https://youtu.be/YP_EVeJNRc4

Танець Фламенко ( завдання для початкового рівня навчання)

Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії наприкінці 18го сторіччя (перша згадка в літературі - 1774 рік). Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах.

Виконавці фламенко називаються «байлаор» (танцюрист), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм у фламенко звуть компа́с. Мистецтво фламенко включає до себе низку жанрів, кожен з яких має специфічну структуру, характер та компа́с.

Витоки фламенко слід шукати ще в мавританській музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль і циганська музика — багато хто вважає основними, істинними носіями стилю саме іспанських циган. У XV столітті в Іспанію з Візантії, яка у 1453 році припинила існування, прибули цигани, розселилися по південному узбережжю країни в провінції Андалузія; за своїм звичаєм, вони стали переймати і переосмислювати місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська, і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку циганами, а потім іспанцями, народилося фламенко.

Довгий час фламенко вважався «закритим мистецтвом», оскільки цигани жили ізольованою групою; фламенко формувалося у вузьких колах. Але наприкінці XVIII століття гоніння циган припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, знайшло свободу.

Наприкінці XX століття фламенко починає вбирати в себе кубинські мелодії і джазові мотиви, і, крім того, елементи класичного балету дістали там своє постійне місце. Найбільш відомий танцюрист фламенко Хоакін Кортес, який поновив поняття танцю фламенко, позбавив його від «канонічного стандарту» і вніс до нього новий живий струмінь і виразність.

Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка виконання нерідко перешкоджають точному нотному запису мелодій фламенко. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста, і співака зазвичай передається від майстра до учня

https://youtu.be/Fl6si9O0L3U

Історія Королівства Іспанія та Рспубліки Ірландія

Історія Королівства Іспанія

Іспа́нія (заст. Еспа́нія^[2][3] від ісп. España, МФА: [esˈpaɲa]; заст. Гишпа́нія^[4] від лат. Hispania), офіційно Королі́вство Іспа́нія (ісп. Reino de España) — держава на південному заході Європи, із заморськими територіями через Гібралтарську протоку та Атлантичний океан. Її континентальна європейська територія займає більшу частину Піренейського півострова. До складу країни також входять два архіпелаги: Пітіузькі острови в Середземному морі, і Канарські острови біля узбережжя Африки в Атлантичному океані. Африканські анклави Сеута, Мелілья та Пеньон-де-Велес де ла Гомера роблять Іспанію єдиною європейською країною, яка має фізичний кордон з африканською країною (Марокко). Кілька невеликих островів в Алборанському морі також є частиною території Іспанії. Материкова частини країни омивається Середземним морем на півдні та сході, за винятком невеликої сухопутної межі з Гібралтаром; на півночі та північному-сходу межує з Францією (623 км) та Андоррою (63,7 км); на заході — з Португалією (1214 км) та Атлантичним океаном.

З площею території у 505 990 kм² (5,4464×10¹² sq ft), Іспаніє є найбільшою країною Південної Європи, другою за величиною країною Західної Європи та Європейського Союзу та червертою за розміром країною Європейського континенту. З населенням у понад 46 мільйонів, Іспанія є четвертою за кількістю населення країною Європейського Союзу. Столиця країни — Мадрид; серед інших важливих мегаполісів Барселона, Валенсія, Севілья, Сарагоса, Малага та Більбао.

Іспанія — світська представницька демократія та конституційна монархія,^[5] з Королем Філіпом VI у статусі глави держави. Іспанія — розвинена країна^[6] з високим рівнем доходу, четвертим за розміром номінальним ВВП. Країна є членом Організації Об'єднаних Націй, Європейсьського Союзу, Єврозони, Ради Європи, Середземноморського союзу, Північноатлантичного альянсу, Організації економічного співробітництва та розвитку, Шенгенської Зони, Світової Організації Торгівлі та багатьох інших міжнародних організацій. Не будучи офіційним членом, Іспанія є "постійним спостерігачем" самітів Великої двадцятки, приймаючи участь у кожному з них, що, де-факто, робить її частиною групи.^[7]

                                                                      Історія Республіки Ірландія

Ірла́ндія (ірл. Éire — МФА: [ˈeːrʲə], англ. Ireland), також відома, як Республіка Ірландія (ірл. Poblacht na hÉireann, англ. Republic of Ireland) — держава в північно-західній Європі, що охоплює 26 з 32 графств (5/6 території) острову Ірландія. Вираз «Республіка Ірландія» (ірл. Poblacht na hÉireann) є лише характеристикою держави, проте не її назвою. Столиця — місто Дублін, розташоване у східній частині острова. Близько 40% з 4,9 мільйонного населення країни 4.9 проживає у Дублінській агломерації.^[4] Суверенна держава розділяє свій єдиний наземний кордон з Північною Ірландією, що перебуває під владою Об'єднаного Королівства. Окрім того, вона оточена Атлантичним океаном, з Кельтським морем на півдні, протокою Святого Георгія на південному сході та Ірландським морем на сході. Ірландія — унітарна, парламентська республіка.^[5] Законодавчий орган, Ерахтас, складається з нижньої палати — Дойл Ерен, верхньої палати — Сенад Ерен та обраного президента (ірл. Uachtarán), який в основному виконує функції церемоніального глави держави, однак, має деякі важливі повноваження та обов'язки. Функцію глави уряду виконує Тишех (прем'єр-міністр, буквально "начальник"), якого обирає Дойл Ерен та призначає Президент; Тишех, у свою чергу призначає інших урядових міністрів.

Країну було утворено, як Ірландську Вільну державу у 1922 році в результаті Англо-ірландського договіру. Країна мала статус Домініону до 1937 року, коли була прийнята нова конституція, за якою держава отримала назву "Ірландія" і фактично стала республікою, з обраним невиконавчим президентом на посаді глави держави. Пізніше, після прийняття Закону 1948 р. про Республіку Ірландія (англ. Republic of Ireland Act 1948) у 1949 році, Ірландія була проголошена республікою. Ірландія стала членом ООН у грудні 1955 року. 1973 року, країна приєдналася до Європейської економічної спільноти, попередника Європейського Союзу. Більшість ХХ століття держава не мала офіційних стосунків із Північною Ірландією, однак протягом 1980-х та 1990-х років уряди Великої Британії та Ірландії працювали разом з партіями Північної Ірландії над вирішенням конфлікту. З моменту підписання Страсноп'ятнична угоди у 1998 році, уряд Ірландії та виконавча влада Північної Ірландії співпрацювали у низці політичних напрямків у рамках Ради міністрів Північ/Південь, створеної даною угодою.

Ірландія знаходиться у першій десятці найбагатших країн світу за рівнем ВВП на душу населення^[6] та індексі процвітання Legatum 2015 року.^[7] 32-е місце у світі за розміром ВВП. Після приєдання до ЄЕС, Ірландія здійснила низку ліберальних економічних реформ, які спричинили швидке економічне зростання. Країна досягла значного процвітання між 1995 і 2007 роками, які стали називатися періодом Кельтського тигра. Процес безперервного економічного зростання було перервано безпрецедентною фінансовою кризою, яка розпочалася у 2008 році, у поєднанні з одночасним глобальним економічним крахом.^[8][9] Однак, оскільки економіка Ірландії була найбільш швидко зростаючою в ЄС на момент 2015 року,^[10] Ірландія продовжує швидке зростання у різноманітних економічних рейтингах. Наприклад, станом на 2019 рік, Ірландія займає 3-е місце в Індексі розвитку людського потенціалу.^[11] Країна також займає високі показники в системі освіти, політичній свободі й дотриманні громадянських прав, свободі преси та економічній свободі. Є членом Європейського Союзу, ОЕСР та ООН. Ірландський уряд дотримується політики нейтралітету, і не приєдналась до НАТО,^[12] щоправда приєдналась до партнерства заради миру. Країна має найвище щорічне зростання населення в Європі — 2,5%.

Танець тарантелла (завдання для основного рівня навчання)

Таранте́ла (італ. tarantella) — один із найвідоміших італійських народних танців, поширений особливо на півдні Італії, зокрема, в районі Неаполя, на Сицилії тощо.

Назва танцю пов'язана з місцем його виникнення — містом Таранто на півдні Італії^[1].

Тарантела — це швидкий і бадьорий танок, багатий на усталені фігури і підскоки. Виконується однією або декількома парами.

Музичний розмір — ³/₈, ⁶/₈, ¹²/₈.

Темп стрімкий. У тарантелі увиразнюється національна характерність і темперамент італійців.

З історією тарантели пов'язано багато легенд. Починаючи з XV століття, вона протягом 2-х століть вважалася єдиним засобом лікування «тарантизму» — божевілля, що викликалося, як вважали, укусом тарантула (отруйного павука, назва якого також походить від міста Таранто). У зв'язку з цим в XVI столітті по Італії мандрували спеціальні оркестри, під гру якого танцювали хворі тарантизмом.^[2]

Тарантела виконується під акомпанемент гітари, тамбурина і кастаньєт (на Сицилії), нерідко супроводжується співами.

Починаючи з XIX ст. тарантела як музичний твір використовувалась у стилізованій формі такими композиторами:

• Джакомо Россіні (Італія) — Tarantella у Soirées musicales
• Ференц Ліст (Угорщина) — Tarantella (цикл Венеція і Неаполь).
• Фридерик Шопен (Польща) — Tarantella As-dur концерт 43 для фортепіано.

Ритміку тарантели використовували також українські та російські композитори М.Глинка, П.Чайковський, І.Стравінський, С. Прокоф'єв тощо.

https://youtu.be/Df0a7i6xXh0

Танець Сиртакі (завдання для початкового рівня навчання)

Сиртакі танцюють як чоловіки, так і жінки, стоячи в рядок або колом, поклавши руки на плечі партнерів по танцю. Особливістю сиртакі є його музичний розмір — змінюваний, іноді часто, зазвичай зростаючий від 4/4 до 2/4.

Початок танцю характеризується повільними плавними рухами, що поступово переходять у більш швидкі, навіть різкі, нерідко поєднані зі стрибками і підскоками.

Сиртакі не є народним танцем: його було спеціально створено у 1964 році для художньої стрічки «Грек Зорба», музику ж до танцю написав грецький композитор Мікіс Теодоракіс. Саме тому іноді і сам танець, і музику до нього називають танець Зорби.

Не будучи народним танцем, сиртакі, однак, є сумішшю окремих хореографічних рухів як швидких, так і повільних версій грецького народного танцю хасапіко.

Про безпосереднє «створення» танцю, яке було історичним курйозом, розповів американський актор Ентоні Квінн, який зіграв головну роль у стрічці «Грек Зорба», у своїх мемуарах. Так, за його словами, в останній день зйомок стрічки знімалась сцена, де головний герой грек Зорба, якого грав автор, вчить іншого героя народному танцю, а напередодні Квінн зламав ногу і таким чином ніяк не міг стрибати в танці, як того вимагав сценарій. Тоді він заспокоїв режисера стрічки Міхаліса Какоянніса тим, що знає трохи інший танець, без підскоків, але з плавними і повільними рухами. Коли актор показав «танець», режисеру сподобалось і зйомки тривали далі. Єдине, що спитав Какоянніс, так це про назву, на що Квінн, не роздумуючи, випалив: «Сиртакі»^[1]. Стосовно назви, вона є димінутивом грецького слова syrtos (сіртос, сиртос) — спільної назви групи народних танців острову Крит, т. зв. повільних танців-хитавиці, на відміну від pidikhtos (підихтос) — швидких танців-стрибків.

https://youtu.be/M0oT217NOFQ